Мистецтво

ЖИТТЯ НЕ РОЛЬ ОДНОГО ДНЯ

В підніжжі мистецтва закладаються паростки любові до всього прекрасного. Захоплюватись ним – значить творити, передавати внутрішній світ емоцій та відчуттів глядачу. У селищі Вигода ( Долинського р-ну, Івано-Франківської обл.) при Будинку культури вирує дух творчості. Тут, зокрема діє Народний аматорський хор та театр. Форма чуттєвого сприйняття в кожного з нас особлива. Задля того, щоб ближче ознайомитись з образно кажучи глибиною та закулісним життям майстрів та театралів потрібно копати з глибин. От власне і зустріч з подружжям Данилевичів розкрила обрії стежин учасників сценічних баталій в світлинах та реаліях повсякдення.

При вході до будинку мене зустріла дуже приємна співрозмовниця, дружина директора Будинку культури Володимира Данилевича – Любов Василівна. Розмови про талановитих людей та те як ними пишаються вигодянці просто полились рікою. Перше, що взяла до рук жінка то був великий підбір фотоальбомів, в яких поетапно було відображено  моменти з життя учасників сценічного формату.

Перегортаючи сторінки старих фотографій, Любов Данилевич розпочала з історії мистецтва. Вигода  дійсно духовно й пісенно багата на добрі здобутку в творчості та праці. Мешканці селища вміють жити й творити , співали тут іще з діда-прадіда. Яскравим прикладом цьому стало хорове мистецтво.

Історія започаткування хору виникла ще в 1961 році, коли в лісокомбінаті хор організував Володимир Олексин. Започатковану справу продовжували Іван Шарко, Василь Стецик, Наталія Смеркло та Василь Лохман.

З 1972 року хором керує Любомир Кузьменко. Через рік Міністерство культури запрошує хор до Москви. В жовтні, 1973 року добре оцінивши старання колективу, йому присвоюють звання «Народний».

1975 року творчу працю продовжує Степан Федишин. Згодом через три роки керівником хору стає Мирон Андрусів, який у 1988 році удостоєний звання «Заслужений працівник культури України». Учасники колективу дають назву хору «Прикарпатські самоцвіти», який по сьогоднішній день незмінний не тільки іменем, а й творчим запалом та любов’ю до пісні. Надалі ж з гастрольною діяльністю учасники хору завойовували призові місця та глядацькі симпатії своїми концертними номерами в таких містах як Львів, Київ, Канів та інші.

В 2008 році хоровий колектив святкував своє 30-річчя. Це вагомий внесок й результат невтомної й клопіткої праці під керівництвом Заслуженого працівника Культури України Мирона Андрусіва в музичну скарбницю нашого пісенного краю.

Потрібно віддати уклін та слова вдячності ветеранам хору, які відкривали цю «браму мистецтва» на сцені селищного «Старого клубу» БК Вигодського ЛГ. Першими з них були: Яків Кобрин, Зіна Безділь, Юзик Дидяк, Василь Семенишин, Марія Дзундза, Ярослав Скрипник, Ольга Клецун,Володимир Тюшка та Ольга Юрків.

Помітно передають естафету майстри співучості молодому поколінню. Найменша учасниця вже виконала музичну композицію «Поминальна молитва» і зазнавши успіху не зупинятиметься на співочій стежині. Належне потрібно віддати й молодій команді «Вигодяночок», вихованиць місцевої школи, учениць 11-го класу, які на районних заходах завжди достойно проявляють свої талановиті здібності. Дует «Боднарук» та родинний дует Діана і Богдан Мельник теж черпнули з криниці дна музичної течії великих успіхів та перемог.

В Будинку культури окрім музичних пристрастей на сцені вирують ще й театральні етюди. Тут театральне мистецтво розпочало набувати  широкого розквіту в 70-х роках.

Закоханий в театральну майстерність Михайло Лапчук організовує театральний дитячий колектив та ставить перші вистави: «Дивокамінь», «Троянда волі», драму «Квітка з чарівної рукавички» та інші.

Згодом  колективом опікується режисер Іван Стогній. Проте великого успіху театрали зазнають під орудою режисера Віктора Боброва. За виставу «А зорі тут тихі», колективу було присвоєно у грудні 1976 року почесне звання «Народний аматорський театр».

З 1983 року і до тепер його очолює режисер Богдан Мельник. На сьогоднішній день колектив театру – це люди різного віку та професійних уподобань. Дуже великою приємністю є те, що до мистецтва долучається чим раз, тим більше активна молодь.  На сцені з великим артистизмом розігрують ролі студенти, їхньому активному та непередбачуваному запасові й витримці позавидував би кожен бажаючий проявити себе в тій чи іншій ролі.

Окрім хору й театралів у Будинку культури є ще задіяні наступні гуртки: танцювальний, фольклорний, художнього слова та живопису (заснований цього річ). До речі, останній поділяється на 3 групи: перша – від 6 років до 4-го класу, друга – 4,5,6 класи та третя – від 7-го й до старших класів.

Учасники фольклорного гуртка зазвичай проводять масові заходи на Різдво та Івана Купала.

Розмова була цікавою та захоплюючою, переглядаючи світлини, й оцінюючи як прагнули і надалі хочуть підносити мистецтво жителі цього затишного карпатського куточка просто не те, що вражає, а й безумовно надихає. В стінах цього Будинку, культура не просто живе, а дійсно таки вирує.

Вихованці майстерного слова й танцю готуються зі своїми програмами до різних виступів районних та обласних рівнів. Попереду ще будуть свята й потрібно як слід підготовитись, щоб не розчарувати старання наставників й не підвести свої як кажуть відшліфовані вміння.

Швидкоплинною гірською річкою течуть прожиті роки. Люди, що віддали й присвятили своє життя сцені, наче переживають «другу» молодість. Це ще більше хвилююче та незабутньо, бо душа як пісня прагне зіграти ту мелодію яка торкнеться її струн. І не важливо який виконуватимуть репертуар, головне, щоб це була подача з дна самого серця, яка при спогадах залишить слід у ньому й змусить повірити знову в силу почуттів. Тому, що наше життя – це не роль одного дня чи епізоду, це книга, яку пише кожен з нас своїм життєвим почерком.